Справа M. P. AND OTHERS v. Greece (№ 2068/24) стосувалася матері та її двох малолітніх дітей, які оскаржували рішення грецьких судів про примусове повернення дітей до батька у США.

Подружжя, що мало подвійне громадянство (Греції та США), проживало у США, де у 2016 і 2018 роках народилися діти. Через періодичні сімейні конфлікти у 2020 році мати за згодою чоловіка виїхала з дітьми до Греції. Первісно передбачалося повернення матері та дітей до США, проте через пандемію COVID-19 мати вирішила залишитися на Родосі, де діти почали відвідувати школу, а сама заявниця – працювати.

В межах порушеного батьком дітей провадження у справі про повернення дітей суд першої інстанції Родосу, врахувавши інтеграцію дітей у нове середовище та відсутність у батька можливості забезпечити належний догляд, визнав, що повернення до США становитиме серйозний ризик психологічної шкоди для дітей. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та постановив повернути дітей до батька у США. Це рішення касаційний суд залишив без змін, і діти були повернуті до батька, а мати залишилася проживати на Родосі.

ЄСПЛ зауважив, що головне питання полягало в тому, чи був процес прийняття рішення спрямований на забезпечення найкращих інтересів дітей і, зокрема, чи було виключено існування «серйозного ризику» для них у розумінні підпункту (b) ст. 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (Гаазька конвенція).

Разом з тим ЄСПЛ, враховуючи свою практику за ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справах про викрадення дітей, зазначив про відсутність на сьогодні чіткого позитивного зобов’язання для національних судів розглядати з власної ініціативи доцільність заслуховування дітей у рамках провадження, що стосується їхніх прав. Однак, з огляду на відповідні міжнародні інструменти, зокрема нещодавню Рекомендацію CM/Rec (2025)4 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам, між державами-учасницями досягнуто консенсусу щодо обов'язку надавати дитині реальну та ефективну можливість висловити свою думку, безпосередньо або іншим чином, і допомагати їй у цьому за допомогою різних механізмів та процедур, адаптованих до потреб дітей.

Суд вирішив, що настав час підтвердити, що національні органи влади зобов'язані розглянути доцільність заслуховування дитини, безпосередньо або іншим чином, щоб, у разі необхідності, відхилити її думку мотивованим рішенням.

ЄСПЛ виснував, що з урахуванням конкретних обставин справи (суперечливі рішення національних судів і радикальна зміна їхніх житлових умов) національні суди, керуючись обов’язком діяти в найкращих інтересах дітей, повинні були докласти зусиль для оцінки доцільності їх заслуховування — незалежно від того, чи було подано пряме клопотання про це з боку заявників.

У цій справі національні суди не використали всіх наявних у їхньому розпорядженні засобів для виключення будь-якого «серйозного ризику» в розумінні підпункту (b) ст. 13 Гаазької конвенції. Таким чином, процес прийняття рішення не відповідав процесуальним вимогам ст. 8 Конвенції, а примусове повернення дітей не могло вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

З детальнішим описом цього рішення можна ознайомитись у наступних оглядах практики ЄСПЛ, а з попереднім оглядом – за посиланням: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_ESPL_06_2025.pdf.

 Офіційний текст рішення M. P. AND OTHERS v. GREECE (№ 2068/24) розміщений на вебсайті Європейського суду з прав людини: https://hudoc.echr.coe.int/?i=001-244865.

Верховний Суд